“Нaшої мови вopoги бояться більше, ніж apмії! Вoна – кoд пepeможців!” – Микола Нeceнюк



Вона – код переможців. Коли починаєш говорити з ворогом його мовою, то він вже ніби й не ворог, чи не так? Повзуче повернення “абщєпанятнава” особливо помітно у центрі української столиці, де ніби ненароком чи не щодня виникають вивіски, вказівники, цінники та інша “наочність”, написані мовою агресора.

Цей санкціонований головою українського (!!!) парламенту Разумковим процес не міг бути випадковим. Хтось вже сказав комусь, що “уже можно”! Здавалося, навіщо це агресору? Та краще поставити питання по-іншому: навіщо це нам?

Упевнений – нашої мови вороги бояться більше, ніж усієї зброї нашої армії, яка, як відомо, щоденно підвищує свою боєздатність. Тому що насправді Україна не там, де стоять нині наші збройні сили. Ще один “мінський реверанс” нинішньої влади, і все може змінитися. Насправді Україна там, де говорять і пишуть українською. Нехай не всюди, нехай лише офіційно, але говорять і пишуть.

Туди ворог навіть не поткнеться! Так само немає сенсу ворогу спробувати домовитися із тими, хто не переходить у розмові на “общєпанятний”. Навіть починати не варто. Саме тому нам постійно підкидають дискусію про мову, якої не мало би бути взагалі. І наші, перепрошую, “лідери думок” одразу ж кидаються у цю “дискусію”.


Чому ні? Суперечка про мову, де і коли б вона не виникла, приречена на безкінечне продовження. А, значить, цих “лідерів” будуть читати і слухати. Навіть коли вони не говорять по-нашому. Щораз дивуюся тій зверхності, з якою частина українських нібито патріотів, зволить інколи перейти на рідну для них мову. Бо їм, бачте, “удобнєє па-русскі”. І ніби намагаються вони виглядати розумними, але як їм вірити, коли тисячі їм подібних патріотів сповна відчули це “удобство” у донецьких підвалах.

НЕДОЛЯКАНИЙ ПОРТНОВ ВІЛЬНО ГОТУЄ СВОЇ ЗАКОНОДАВЧІ “КРЮЧКИ” НЕНАВИСНОЮ ЙОМУ УКРАЇНСЬКОЮ. І НІЧОГО – ЖИВИЙ І ТОВСТИЙ


Якби майже тридцять років тому новостворена українська держава проявила принциповість у мовному питанні, ми мали би вже два покоління українців, які не уявляють собі іншої мови навчання, окрім рідної.

Тому що насправді мовної проблеми в Україні не існує. Ще жоден із тих кому “нєудобно” не відмовився від гривень, через те, що на них все написано українською, і всі намальовані – українці. Недоляканий Портнов вільно готує свої законодавчі “крючки” ненависною йому українською.

І нічого – живий і товстий! Невже так важко зрозуміти, що кожне слово, яке український політик вимовляє мовою агресора, є залпом по своїм? Причому залпом, як тепер вже зрозуміло, цілком свідомим!

І не тому “опозиційні” і не дуже політики не говорять публічно українською, що не можуть. А тому що українська мова – це код переможців. І говорячи по-нашому вони одразу ж множать на нуль усю свою “опозиційність”.

Спробували б Рабінович із Шуфричем заспівати “дєнь пабєди” українською. Чому ні? Какая разніца? Величезна! Тому що День перемоги і “дєнь пабєди” – це абсолютно інші поняття!

Та коли їхній “день пабєди” з кожним днем уходить все далі у минуле, то наш День перемоги ще попереду! І саме тому ми точно переможемо, як би там ті разумкови не казилися! Джерело

    Друзі, Вам подобається ця стаття?
    Поділіться з друзями!