…Мої запоребрикові знайомі вважають, що я зрадила бітьківську кров. – Как так получилось? Ну мама у тебя украинка с Сахновщины, ты тоже там родилась, ладно…. а папа ведь русский, из русской глубинки, с Вятки…У тебя фамилия русская!
Панять и прастить? Нізащо!…
Не кори, що я зрадила “русскую” кров…
Не по ній рветься серце шматками!
Коли танком на Щастя поїхав твій Псков,
Вона витекла разом з сльозами!
Я кусала до болю і пальці, і губи,
Навіть чула, як кров закипає й пече,
Коли в хлопця знайшли ваші звірі тризуба
І відтяли ту руку по саме плече!
Кров хлистала із хлопця і била фонтаном,
Червоніла навколо донецька земля.
Мої очі накрилися сивим туманом –
В тім кривавім потоці була і моя!
Серце билось моє наче зранена птаха,
А по жилах неслась збожеволівша кров,
Коли цвинтарем став Іловайськ… Волноваха
І дитину «розп’яв» ваш гидкий людолов!
Кров стискала мої вмить посріблені скроні,
І здавалось мені – зупиняється серце,
Коли ви катували солдатів в полоні,
А живих повели про проспектах Донецька!
Мені разом із хлопцями в грудях пекло,
Коли мову і прапор ганьбили буряти.
Мої очі зелені ставали як скло,
Коли в небо пішли українські солдати.
…. Але вірю – навала російськая згине.
Я не хочу твоїх запитань і розмов,
В моїм серці живе і болить Україна.
От і думай, сусіде, яка в мене кров…
Друзі, Вам подобається ця стаття?
Поділіться з друзями!
