Пам’ять про рідний дім. Вірш який пробирає до глибини душі.



Рідна хата, вишня біля тину,
Хлів, колодязь, надворі зима,
До батьків топчу свою стежину,
Хоч рідненьких вже давно нема.

На подвір’ї сніжна скатертина,
Біля тину поросла лоза:
– Мамо, тату, зустрічайте сина!
І з повік бринить моя сльоза.

Бо не йдуть старенькі зустрічати,
Не виходять разом на поріг,
Не виймає хліб із печі мати,
Не приносить свій смачний пиріг.

У холодній хаті порожнина,
Хоч усе тут як було колись,
Зустрічає мене лиш світлина,
Де батьки обоє обнялись.


Посміхнулась мама на світлині,
Чи, можливо, це мені здалося,
І в промерзлій холодом хатині
Дійство феєричне почалося.

Затріщали в пічці свіжі дрова,
Заклубився над хатиною димок.
І почулись мамині три слова:
– Зачекались ми тебе, синок.


Застелила свіжу скатертину,
Теплий борщик з печі дістає…
Тільки все зникає за хвилину,
Помокріло знов чоло моє.

На світлині тато хмурить брови,
Через вічність знак мені дає:
– Не журися, сину, будь здоровий,
Ми живі, допоки пам’ять ваша є.

Автор: Микола Курилюк

    Друзі, Вам подобається ця стаття?
    Поділіться з друзями!