– Тепер через свекруху маю неприємності, – розповідає тридцятитрьохрічна Ірина. – Нещодавно мала з нею серйозну розмову, сказала їй все, що я думаю з приводу її візитів до нас. Любов Василівна повернулася додому, зателефонувала моєму чоловікові, сказала, що їй погано, той відпросився з роботи – поїхав до неї. Ввечері додому прийшов геть без настрою, тепер вимагає подзвонити свекрусі і якось перед нею виправдатися.
Вибачатися Ірина перед свекрухою не хоче.
– А що знову сталося щось у вас?
– Так що… Уявляєш, вчора вдень, чоловік на роботі був, я дітей поклала спати, сама з ними прилягла і трохи задрімала. Раптом підхопилася, чую – вода на кухні ллється! Думала, трубу прорвало, у сестри недавно так було. Забігаю на кухню, а там Любов Василівна в фартусі господарює! Картоплю чистить, посуд миє.
– Почекай, у вашій квартирі, чи що? А як вона до вас потрапила?
– Двері відчинила ключем. Подивилася, що я сплю, і пішла поратися. Курку на столі побачила, я розморожувати, хотіла бульйон варити – вона її з картоплею запікати поставила! У холодильник заглянула, по шафах пройшлася. Загалом, цікавість задовольнила по повній, ні в чому собі не відмовила!
У Ірини з чоловіком двоє маленьких дітей, трьох з половиною і двох років, і молода мати, набігавшись з ними на прогулянці, спить часом днем без задніх ніг разом з синами. До того ж молодший ще й вночі встає по кілька разів попити водички. Так що нічого дивного немає в тому, що Ірина не чула, що свекруха прийшла і хвилин сорок або годину господарювала в будинку.
– Ну а ключ ваш у неї звідки? Навіщо дали?
– Так їхали на дачу до моїх батьків! – зітхає Ірина. – Чоловік теж не працював, весь квітень ми сиділи у мами, повернулися тільки після травневих. Коли їхали, чоловік запропонував ключ свекрусі залишити, а її телефон – сусідці. Ну, хіба мало що. Живе Любов Василівна недалеко, в будь-який момент може підскочити. Тим більше, вона сама із захопленням погодилася.
Любов Василівна раніше була любителькою прийти в гості без дзвінка, і довгий час Ірина з цим боролася, банально не відкриваючи двері: ми спали, мовляв, і крапка. Начебто дала зрозуміти, що перед приходом треба дзвонити і попереджати, останнім часом ніяких ексцесів не було. Любов Василівна смиренно попереджала про візити заздалегідь. Ну, хоча б за годину.
Але ключ від квартири сина воістину відкрив Любов Василівні новий сенс життя.
– Приїхали ми з дачі – в нашому будинку всі перекладено! – розповідає Ірина . – Я говорю – Любов Василівно, ви приходили без нас, чи що? А вона – ну а як же, мовляв, повинна ж я подивитися, як там квартира! Ну от скажи, що там дивитися? Квітів у горщиках у мене немає, домашніх тварин теж. Я і не думала, що вона приходитиме, а вона кожні три-чотири дні була. Вікна мила, штори перепрала, все скрізь протерла, шафи розібрала. Начебто спасибі треба сказати, а, крім неприємного осаду, в голові нічого.
Після приїзду свекруха ключ так і не віддала, зате приходила кілька разів вдень, коли вдома нікого не було.
– Я до онуків прийшла, а що тут такого? – невинно питала вона. – Гостинці дітям принесла. Я ж нікому не завадила! Поклала в кухні і пішла!
І дійсно, на кухонному столі красувалися кіндер-сюрпризи, або апельсини, або лоток полуниці. Ірина щоразу говорила, що так робити не треба, і просила повернути ключ.
– Так віддам я ваш ключ, потрібен він мені дуже, подумаєш! – бурчала по телефону свекруха. Але віддати все якось нагоди не було.
А потім ось заявилася зранку, і почала господарювати.
– Ну, тут вже я мовчати не стала! – зітхає Ірина. – Висловила їй все, на підвищених тонах, звичайно, змусила віддати мені ключ, і відправила додому.
– Ні, ну що за безпардонність така? Просто в голові не вкладається. Чоловік мені говорить – ти до своєї мами таким тоном не звертаєшся! Так, але ж моя мама ось так незванно-негадано до нас не приходить, не відкриває двері своїм ключем і не починає господарювати.
Чоловік вимагає дзвонити і вибачатися, але Ірина робити цього не хоче.