Вci бepyть дітей з дитбудинку, а я забpaла з будинку престарілих чyжу бабусю

Жоден мій знайомий, колега, подруга чи сусід не зрозумів мого вчинку. Всі заявили, що я зійшла з розуму і висловилися щодо того, що і так важко жити, а я ще нахлібницею додому привела. Однак я знаю на всі 100%, що чиню правильно!

Вісім місяців тому не стало моєї матері і нас залишилося троє: я і мої дві дочки. А так до цього ми жили вчотирьох і нам було добре. Після того як мама відійшла в інший світ, я і мої дочки усвідомили, що маємо в своєму розпорядженні час і сили, які можна витратити на допомогу іншим людям.

Ще в школі я подружилася з хлопчиком, з яким дружила і після її закінчення. Але справа в тому, що він замість того, щоб знайти хорошу роботу і завести сім’ю, почав сильно і часто випивати.

Найгірше, що гроші на випивку він вимагав у своєї матері пенсіонерки. Коли їй набридло потурати бажанням сина, він просто відправив її доживати в будинок для людей похилого віку, якимось способом переписав її квартиру на себе і в підсумку пропив. Я була знайома з його мамою, тіткою Люсею, з самого дитинства. Один раз на місяць ми приїжджали її провідати, накупивши всякої смакоти.

Коли я розповіла дочкам про свою задумку, вони були раді і підтримали мене. А наймолодша, якій 4 роки, радісно вигукнула: «Ураа, у нас знову буде бабуся!».

Коли я запропонувала переїхати тітці Люсі до нас, то вона була дуже рада і щаслива. Мені довелося їй дати випити заспокійливого, оскільки вона не могла перестати плакати від радості. Минуло вже два місяці, як бабуся Люся стала жити разом з нами. Ми всі чудово ладнаємо. Вона нас дуже любить, а ми її.

Тільки ми не можемо зрозуміти одного, звідки у 80-річної бабусі стільки енергії і сил. Кожен день вона встає о 6 ранку і готує для нас сніданок, аромат якого нас будить.