Стоматолог Ірина Козак-Кедич із Києва провела мовний експеримент – протягом тижня розмовляла з пацієнтами лише українською. Про результати розповіла кореспондентці Gazeta.ua.
“Нікого ні до чого не змушувала і не відмовляла в лікуванні. Просто почала говорити українською. Навіть із дуже давніми відвідувачами. Коли пацієнти зверталися до мене російською, вдавала, що не розумію. Директор моєї клініки – російськомовний, але дав мені добро на це, – пояснює медик. – От заходить людина і вітається: “Добрый день”.
Я відповідаю українською. І легко переходять на неї. Ніхто через це не залишив клініки. Лише один новий пацієнт відмовився лікуватися в мене через “мовне питання”. Та через тиждень прийшов. Виявилося, чудово розмовляє державною. Я довела, що люди вільно переходять на українську. Експеримент закінчився, але я й досі користуюся лише нею. Мрію відкрити свій власний кабінет і назвати “Стоматологія для україномовних людей”. Українською користується й у громадських місцях
“Мала неприємну ситуацію в ресторані на Хрещатику, – згадує Ірина Козак-Кедич. – До мене звернулася російською офіціантка. Коли я попросила розмовляти державною, відповіла, що вона з Росії і зовсім не знає української. Мені так і не знайшли офіціанта, який спілкувався б зі мною українською. Більше мене там не буде”. Вважає, що починати виправляти ситуацію потрібно зі шкіл.
“Учителі викладають українською, а на перервах у розмові між собою та учнями переходять на російську. Я пояснюю собі це тим, що так роблять публічні люди, перші особи держави, – міркує лікарка. – Коли президент розмовляє українською, то він робить це наче з примусу. Ніби виштовхує її з себе, йому важко й неприємно. Поза ефірами розмовляє мовою агресора. Ми всі неідеальні. Я теж вживаю суржик і діалекти. Але намагаюся покращити мову – дивлюся фільми, читаю книги, вивчаю словники.
Видалила російську мову з налаштувань смартфона, користуюся пошуковиками виключно українською. Щоб удосконалити мову, головне – розмовляти нею багато й усюди”.
Остаточно перейти на українську вирішила 2014-го. Батьки-кияни все життя розмовляли українською. Я – російською, бо в моєму молодіжному середовищі вважалося так модніше “Українською нібито послуговуються лише приїжджі з села. Остаточно перейти на українську вирішила 2014-го. Я почала цікавитися словниками, з’явилися улюблені слова, наприклад “балакати” і “файно”.
Тепер, буває, питають, чи не із Західної України я родом, коли чують мене. Якщо 14-річна донька і 11-річний син переходять на російську, роблю їм зауваження . Мала колись випадок, за який досі соромно. З-за кордону приїхав іноземець полікувати зуби. Прийшов із тещею. Я чомусь вирішила, що російську він точно знатиме. Він мовчав.
Наприкінці прийому його супровідниця каже: він готувався до зустрічі, вивчив кілька фраз українською і сподівався, що я нею розмовлятиму”. Джерело