Мене звуть Міла, а мого чоловіка Саша. Ми одружилися 7 років тому. Весілля було пишне і веселе. Гості від душі бажали нам любові, взаєморозуміння і, звичайно ж, дітей. За ними ми і поспішили відразу після весілля.
Перша моя вагітність була невдала. Ембріон застиг у розвитку. Як це називають «замерз». Ми погорювали і продовжили свої старання, але знову все йшло не так. Друга вагітність була ще гіршою за першу – позаматковою, а після операції мені винесли страшний вердикт. Я ніколи більше не зможу мати дітей. Тепер вже наше горе було безмежним. Ми з чоловіком дуже сильно переживали. Стали жити для себе, добра наживати.
Але ось нам уже за 30. У нас є все необхідне – квартира, дача, дві машини. Ми двічі на рік розважаємо себе подорожами за кордон, але відчувається в нашому житті якась порожнеча.
Саша першим заговорив про усиновлення.
– «Міла, може, візьмемо когось із дитбудинку? У всіх діти. Всі тільки й говорять про візки, самокати і мультики. Теж хочеться ростити дитину ».
– «Саша, я думала про це, але як то боялася тобі запропонувати. А ти кого хочеш? Хлопчика чи дівчинку?»
– «Мені все одно, але більше, напевно, дівчинку. Хочу, як принцесу її ростити ».
Я погодилась. Ми стали збирати документи. Наші матеріальні показники дозволили отримати дозвіл на усиновлення дуже швидко.
І ось настав той урочистий день, коли ми пішли в дитячий будинок.
На новонародженого ми не розраховували – чекати довго. А ось старших діток там було повно. Коли ми прийшли вони грали на майданчику. Ставши віддалік стали їх розглядати. Раптом, я відчула, що хтось тягне мене за руку. Опустивши очі, я побачила біляву дівчинку зі смішними веснянками. На вигляд їй було років 3-4. Вона посміхнулася і запитала мене: «тітка, а ви випадково не моя мама?». Моє серце мало не зупинилося. Я навіть не знала, що їй відповісти, але сльози потекли з очей і слова самі зірвалися з моїх губ: «так, моя люба. Ми з татом прийшли за тобою ».
Саша взяв дитину на руки, і ми пішли до директора дитячого будинку. Його звали Олексій Павлович. Побачивши у нас на руках цю дівчинку, він негативно похитав головою з якимось жалем і попросив вихователя забрати дитину, а нас повів до кабінету для розмов.
-Розумієте, тут все складно. Ця дівчинка не одна.
Я перебила Олексія Павловича: ну і що? Візьмемо обох. У неї братик?
-Ні у неї дві сестри. Вони трійнята. Всіх заберете?
-Ми з Сашком дружно заплескали очима. Три однакових принцеси. Таке хіба буває? Від них відмовилися батьки?
-Їх мама наша вихованка. Молоденька була зовсім, коли завагітніла, а тут відразу троє. Ось і не витримав її організм. Дітей врятували, а її немає. Немовлятами їх ніхто не взяв. Кому потрібні відразу троє? А розділяти таких можна.
-Нам потрібні! – впевнено сказав Сашко. Ходімо. Показуйте вже всіх. Як їх звати?
-Маша, Даша і Саша – теска Вам буде.
Ми поспішили до дівчаток. Вони відразу поставилися до нас як до рідних. Завалили питаннями і розповідями. Через кілька днів ми вже вп’ятьох поїхали вибирати нову велику квартиру. Адже при нашій уже багатодітній родині місця потрібно було багато.
Іноді під час роботи з банкоматом, картка може залишитися в ньому. Однак, вирішити ситуацію можна.…
Україна повільно, проте рухається до миру, і цей рух продовжуватиметься і надалі, прогнозує Магдалена Мочіовські.…
В останні роки серед населення все частіше набувають популярності вікна з пластику. В них закладені…
Зазвичай це стається взимку, коли кури повністю перестають нести яйця. Причин багато, холодно в курнику,…
Жила собі на білому світі маленька Пташка. Народилася вона у невеличкому селі й відразу загорілася…
Удару було завдано під час вивантаження ворожої техніки. Радник глави Офісу президента Олексій Арестович в…