Пicля смepті дідуся cyсідка виявила в йoго підвaлі сxoванку з величезною cyмою гpoшeй

Матвій Миколайович викликав у всіх почуття жалості. Нездорова худоба, неохайність і старий одяг говорили про те, що старому не вистачало грошей. Все життя він прожив як відлюдник, ні з ким не спілкуючись і нікого не пускаючи на територію свого господарства. Була дружина, та й та виїхала в місто, а все через скнарість старого.

Садова ділянка була гордістю і годувальником Матвія Миколайовича, тому старий працював там з світанку до заходу. Використовуючи кожен клаптик землі, він сподівався вичавити з ділянки максимум користі. З приходом осені починалася жнива. Старий старанно збирав урожай картоплі, моркви, огірків, помідорів, капусти і майже все продавав на ринку. З однієї тільки яблуні по кілька десятків відер яблук збирав і знову ж на продаж. Жодного разу, поки дід жив на дачі, не було, щоб кому-небудь просто так дав.

Багато говорили, що за сезон Матвій Миколайович непогані гроші заробляв, тільки зрозуміти не могли, куди їх діває. Одні думали, кредити платить, інші – дітям допомагає. Але бабуся, яка його перевіряти приходила, пояснювала, що дітей той не шанує. Кіт у нього недавно завівся, ось дід з ним тільки і дружить. Так розмірено проходило його старече життя.

Надмірна економія діда часом вражала односельців. В його будинку ніколи не горіло світло, їжа готувалася в саду на залізній грубці, і лягав дід спати засвітла, щоб електрику не включати. Його будинок поряд з лісом стояв, Матвій Миколайович і тут джерело прибутку зумів відшукати. Не встигне світати, а він вже в ліс по гриби, ягоди висувається і все на продаж в столицю возив. Навесні березовим соком промишляв і шляхом консервації залишав на зиму.

Цікаво, що у своїй міській квартирі дід воду не витрачав, щоб не платити, а в 50-літрову ємність набирав з джерела на дачі і пішки по три кілометри туди і назад носив – на електричці економив.

Вдома все тільки найнеобхідніше: стіл, стілець, ліжко старовинне з заліза, вилка і ложка. Сусідка, що перевіряти його ходила, порівнювала його житло з карцером. Гостей дід не шанував, а пускав тільки її. Дуже сподівалася, що квартиру міську на неї відпише. Його важкий характер навіть не завжди бабця витримувала, якщо що не по ньому, починав бурчати, а потім довго мовчав, ображався, хоча і знав, що не має рації. Заради економії старий ніколи не вмикав телевізор, правда, газети купував і перечитував багато раз одне і те ж.

Минулої зими пневмонія його зловила, так і відійшов в інший світ. Бідна стара, мало що залишилася ні з чим, так ще на свої гроші довелося похорон справляти. У нього, скільки не шукала, жодної копійки не знайшла. А нині навесні в підвал за котом полізла і зовсім випадково натрапила на схованку. Ось куди дід гроші прикладав, а накопичив він за своє життя не багато не мало – 500 000 гривень. Старенька так зраділа, що якийсь час заїкалися, але потім пройшло. Кота бабка більше не бачила, пішов в ліс і більше не з’являвся.

джерело