Чoлoвік врятував вoвченя, а через poки Вовк прийшов до ньoгo на допомогy

Справа була в тайзі, в одному поселенні почав пропадати домашня худоба. Дня не минало, щоб хтось хижаки в ліс не потягли. Місцеве населення скоро піднялося, пішли чоловіки вовків відстрілювати. А дитинчат пошкодували, не чіпали.

Один з них, Степан, розповів дружині про похід, та почала журитися про долю малюків. Тоді вона зуміла вмовити чоловіка забрати щенят з лісу і влаштувати в хороші руки або собачий притулок. Пару днів тому Степан туди сходив, але виявив лише одного цуценя, інші, мабуть, розбіглися.

Малюк дві доби пробув у лісі на самоті, за рахунок чого серйозно знесилів. Степан не зміг залишити дитину і взяв його з собою. Якраз в цей час його собака ощенилася і під цю «лавочку» було вирішено маленького хижака вигодувати у неї. Все вийшло чудово – собака добре поставилася до приймака, а він навіть не зрозумів, що це не його мама. Історія вийшла прекрасна – і малюк отримав притулок, харчування і повноцінну сім’ю, і собака не була проти ще одного цуценя.

Вовченя ріс, не проявляючи властивої диким звірам агресії. Більш того, він слухався свою нову маму і реагував на її виховання. Коли щенята підросли, їх одного за іншим роздали по різним сім’ям, а малюк-вовченя так і залишився з мамою і своїми господарями, яких по-справжньому полюбив.

Але час не стояв на місці, і хлопець поступово перетворювався на справжнього вовка – він почав вити ночами і доставляти цим серйозне незручність. Але так проявлялася його справжня натура, і тому чоловік завжди брав свого домашнього вовка в лісовій похід, собака-мама теж їх супроводжувала. По дорозі мати і її вже великий син навіть дрязгалісь в воді, неодмінно залазячи в річку, хоча звичайні вовки, які виросли в дикому середовищі, не мають такої звички і воду недолюблюють.

Малюк перетворився в запеклого вовка, сільські пси почали його побоюватися і цуратися, вони і вдома, де той жив, стали обходити. Чи відчували небезпеку всі домашні звірі – хижак і є хижак. Але господарі і не випускали свого вихованця за паркан, він весь час пустував з матір’ю і нікого не турбував. Щодо домашньої худоби існувало суворе правило – не можна чіпати. Вовк і не чіпав, тим більше що він прекрасно харчувався, господарі його прекрасно годували.

Степан в лісі запасав своєму вихованцеві гостинці – приносив дичину, щоб його порадувати. Але так вже вийшло, і це було очікувано, що вовк викопав під парканом тунель і зник з ділянки – втік в тайгу, яка його, дикого, манила. Господарі були засмучені. Мама-собака теж сильно засумувала. Він став її сином, вона серйозно до нього причепилася, але ж хлопця вабив його природний поклик, як на це не звертати увагу?

Минуло вже три роки, село жила в своєму звичному і розміреному ритмі, як раптом знову почав пропадати худобу. Не інакше як нова зграя вовків виросла і активізувалася. І знову чоловіки в селі зібралися на відстріл, і Степан зі своєю собакою теж вирушили в ліс, допомагати. Він провів в лісі цілий день, але так і не натрапив на жодного вовка, та тут раптом зачув хрускіт гілок.

Собака його загарчав і шерсть у неї на загривку встала дибки. З лісу вкруговую почали з’являтися вовки і наближатися до них. Степан схопив свою собаку за нашийник і почав задкувати. Стріляти сенсу не було. Адже навколо була ціла зграя – застрель він одного вовка, інші б миттю накинулися, всіх перестріляти не вийшло б.

Продовжуючи відступати, Степан почув ззаду злісний і загрозливий вовчий рик. Обернувшись, він бачив запеклого вовка з вовчицею і цуценятами. Це його колишній вихованець обзавівся сімейством. Обнадёженний такою підтримкою, мисливець зважився на постріл в тих вовків, що намагалися на нього напасти. Одночасно з цим його колись домашній вовк теж кинувся в атаку, та й вовчиця з дітьми від нього не відстали.

Все вирішилося швидко – нападала зграя швидко розбіглася, зрозумівши, що зустріла відразу кілька гідних суперників і навряд чи успішно зможе вийти з сутички. Коли все благополучно вирішилося, Степан підійшов до свого дорогого потеряшку, та й собака радісно підбігла до приймального сина.

«Дякую тобі, друже, виручив так виручив – і мамку, і мене», – сказав Степан, оглаживая вовка по загривку. Той глянув йому прямо в очі, потім повільно розвернувся і побрів до свого сімейства. Між іншим, худобу в селі пропадати після цього перестав.